Зрадофіли розпускають чергову зраду щодо створення консультативної ради при ТКГ .
По своїй маніпулятивності, відірваності від реалій і підписаних документів, агресивності та емоційності ця атака повторює зраду, яку розганяли минулого місяця щодо «12 кроків».
В суспільстві є декілька груп спойлерів, які вже вирішили за усіх нас, що таке добре і що таке погано, як слід далі жити і врегульовувати чи не врегульовувати конфлікт на Донбасі.
Цікаво, що серед цих спойлерів якраз ті, хто створили нинішню ситуацію, довели країну до тупика – але роблять все для того, щоб їх наступники не змогли її врегулювати.
Давайте ще раз повторимо – що відбулося:
1. Петро Порошенко погодив у лютому 2015 року мінські домовленості.
Я був одним з перших, хто критикували їх за низку критичних помилок, які суперечать національним інтересам.
Саме у мінських домовленостях було допущено «головну зраду» – у пункті 2 зафіксовано термін «обидві сторони» і дано їх розшифровку – «українські війська» і «збройні формування окремих районів Донецької та Луганської областей України».
Чи пункти 11 – 12, де прямо говориться – у пункті 11 про «проведення конституційної реформи в Україні з набуттям чинності до кінця 2015 року нової Конституції, яка передбачає ключовим елементом децентралізацію (з урахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, узгоджених з представниками цих районів)», у пункті 12 «питання, що стосуються місцевих виборів, будуть обговорюватися і узгоджуватися з представниками окремих районів Донецької та Луганської областей в рамках Тристоронньої контактної групи».
Які можуть бути питання до Зеленського чи Єрмака?
Це що – вони це погодили?
2. Президент Порошенко погодив дані формулювання, але за п’ять років жодного прогресу у виконанні домовленоситей не було досягнуто. Тим часом конфлікт з кожним роком продовжував кровоточити – і найбільшої шкоди завдавав саме Україні, а не Росії, яка пристосувалась до санкційного режиму, а минулого року навіть змогла його пом’якшити – хоча прогресу зі своєї сторони по виконанню мінських домовленостей не продемонструвала.
Тобто ціна збереження конфлікту у нинішній формі зростала для України – і не зростала для РФ.
Для Заходу ж конфлікт на Донбасі поступово відступав на другий чи навіть третій план. Прохання щодо посилення санкцій сприймаються скептично, опрацювання дорожньої карти, за якою будь-який перегляд можливий лише після конкретних кроків по виконанню мінських домовленостей, був зацькований українськими зрадофілами на самому початку обговорення цієї ідеї, на обрії – небезпека запрошення РФ на саміт великої сімки – і не лише це.
Україна ж далі мала би жити із конфліктом, який щодня забирає життя українців і робить майбутнє країни все менш привабливим.
3. Президент Зеленський після обрання на посаду президента мав 3 варіанти дій щодо мінських домовленостей:
a. Відмовитись від них. Новий глава держави міг піти на такий крок, це було би сприйнято з розумінням, особливо якщо би він запропонував своє власне бачення врегулювання конфлікту, «план Зеленського». Саме це я особисто пропонував зробити, оскільки в існуючих домовленостях багато проблем – явних і прихованих, значно краще підняти ставки і спробувати досягти нових домовленостей чи хоча би переглянути існуючі.
b. Модифікувати існуючі мінські домовленості. Для цього потрібно мотивувати інших гравців, розширити переговорний порядок денний тощо. Непросто, але можливо - наприклад через розробку і прийняття нової резолюції РБ ООН з ідеєю миротворчої присутності на Донбасі.
c. Розпочати виконання мінських домовленостей. Шлях складний, проблемний, але для політика, який має 73% підтримки виборців – можливий, якщо забезпечити якісну комунікацію, нейтралізувати спойлерів, приймати швидкі і добре продумані ефективні рішення.
Президент вирішив піти саме таким шляхом – виконання Мінська. А виконання означає – виконання. З усіма проблемами, які «зашиті» у тексті мінських домовленостей.
4. Чи існують якісь загрози у погоджених у середу у мінську документах, у тому числі у ідеї створення Консультативної ради при ТКГ?
Абсолютно ніяких, які би виходили за рамки тих загроз, які зафіксовані у тексті мінських домовленостей.
Жодних нових загроз створення такої ради не несе – окрім хіба що небезпеки розхитування човна всередині країни з боку зрадофілів.
Ця консультативна рада – спосіб виконання пунктів 11 і 12 мінських домовленостей. Не більше і не менше.
Чи є створення Консультативної ради визнанням статусу ОРДЛО? Абсолютно ні! Треба дійсно заразитись коронавірусом і перебувати у гарячці, щоб там побачити якусь міжнародну легітимізацію ОРДЛО.
Уся зрада про те, що це є виконанням умов Москви, переходом до прямих переговорів і так далі – лише маніпулятивні тези провокаторів або тих, хто ніколи не читали мінські домовленості.
Якщо ж кому не подобаються мінські домовленості, тоді претензії до тих, хто їх уклав, погодив, а потім навіть дозволив Раді безпеки ООН прийняти резолюцію, якою надав мінським домовленостям міжнародно-правового характеру.
5. Логіка критиків – ми не виконували мінські домовленості, то чого маємо їх зараз виконувати. Це дуже «по українськи» - підписувати документи, а потім їх просто не виконувати.
Не пропонувати зміни, не демонструвати свою серйозність кроками по виконанню і пропозиціями по модифікації – а просто продовжувати агресивну риторику.
Це шлях в нікуди. За цих умов у нас лише дві альтернативи – або далі щодня рахувати втрати, або будувати «стіну», визнавати неспроможність врегулювати конфлікт і далі жити десятиліття з цією проблемою. І перетворення її на зразок придністровського конфлікту, де нікого не вбивають, а життя людей нормалізувалося – мабуть що найкраща перспектива.
Президент прийняв інше рішення. На це його уповноважили 73% громадян. Його обирали як «президента миру» - альтернативу «президенту війни». Він демонструє відповідальність перед тими зобов’язаннями, які йому дісталися у спадок від попередника.
Найгірше, що зараз можна зробити – це почати атакувати його, послаблювати міжнародні позиції країни через розгін «зради». Ми маємо підтримати президента у його зусиллях – це потрібно не стільки йому, скільки нам усім – якщо ми хочемо повернути Донбас і Крим, жити у мирній і спокійній країні.
А самому президенту можна лише порадити не боятися відверто спілкуватися з суспільством з складних проблем. Спойлери будуть далі розганяти зраду і шкодити, це універсальний феномен у процесі врегулювання будь-якого конфлікту. Але за президентом 73%, які йому дали мандат довіри. Це найважливіше.
