Україна знову відзначає День Перемоги.
В чому смисл?
40 років тому я був піонером, активним учасником життя школи. Таких зараз називають активістами. Тай тоді так називали.
І кожного року вранці 9 травня піонери традиційно обходили місця проживання ветеранів тієї війни (реальних учасників), дарували їм по букету квітів.
Школа була у місті, і в її окрузі було декілька десятків ветеранів. Вже тоді це були люди, яким було більше 50 років.
Що зараз? Реальних учасників війни залишилися десятки чи сотні на увесь колишній Радянський Союз. Вік – 85 років і більше.
День Перемоги, як свято живих емоцій реальних учасників війни - вже давно у минулому.
Вже навіть «дітей війни» небагато. Моєму батькові, який народився у 1945 році, зараз було б більше 75 років.
Без «живих емоцій» відзначення Дня Перемоги часто перетворюється на який відсторонений політичний чи навколо політичний флешмоб, політичне дійство. Не можна пережити чиїсь страх, відчай, біль, радість.
Але відзначати цей день потрібно.
Відзначати як день спомину про тих, хто воював, хто страждав у тій великій і жахливій війні.
Як день спомину, про війну, щоб не було їй подібних.
І звісно, це День Перемоги. Правителі розпочинають війни, маршали командують. Але усі перемоги – це, передусім, кров, піт, біль, страждання, звитяга мільйонів простих солдат та офіцерів. Саме вони в першу чергу є армією перемоги.
З Днем Перемоги! Пам’ятайте про людей, які пройшли, пережили ту війну. Усіх – переможців, переможених і простих мирних людей.
Краще від душі пом’янути (навіть парадом), аніж перетворювати цей день на політичні шоу.
