За візитом до Росії голови КНР Сі Цзіньпіна в Україні стежили з увагою та тривогою.
Ще більше зближення Пекіна і Москви вкрай невигідне Києву, який побоюється насамперед переходу китайського керівництва до повноцінної військової допомоги РФ, що може вплинути на ситуацію на фронті.
Як і у випадку з китайським планом мирного врегулювання конфлікту в Україні, офіційні особи давали обережні оцінки як візиту голови Сі, так і його наслідків.
При цьому сам мирний план Китай із негайним оголошенням перемир'я за нинішньою лінією фронту (тобто з фіксацією нинішніх російських завоювань) Україною та Заходом сприймається негативно. А ось Росія його прямо підтримала, що відображено у підсумковій заяві двох країн після завершення переговорів.
Також результатом візиту став курс на подальше розширення взаємодії Китаю та Росії з економічних питань. Взаємодія з військових питань залишилася за дужками офіційних заяв, проте, не можна виключати, що і тут буде активізація співпраці (хоч, напевно, і не публічна).
У таких умовах очікувана розмова Зеленського і Сі Цзіньпіна, якщо вона відбудеться, буде, очевидно, непростою. Як вважають експерти, а також західні ЗМІ, українська влада не хоче повністю бити горщики з Китаєм, сподіваючись звернути його посередницькі зусилля на свою користь (хоча, як це зробити, не дуже зрозуміло враховуючи вже озвучений мирний план Пекіна), а після закінчення війни розширювати економічне співробітництво з КНР, ніж залежить тотально від підтримки Заходу у відновленні країни.
Які реальні перспективи відносин України та Китаю, а також якою може бути роль Пекіна у можливому мирному врегулюванні, розбиралася "Страна".
Підсумки візиту
Росія стала першою країною, куди Сі Цзіньпін приїхав із державним візитом після переобрання його на головну посаду минулого місяця.
Загалом це його другий приїзд до РФ (попередній був у 2019 році). Тривав візит три дні. 20 березня відразу після приїзду відбулася його неформальна зустріч із президентом Росії Володимиром Путіним, яка включала розмову тет-а-тет тривалістю 4,5 години. 21 березня пройшли переговори спочатку між лідерами, а потім у розширеному складі плюс окрема зустріч голови КНР із прем'єр-міністром РФ Михайлом Мішустіним.
Сторони заявили про підписання пакету документів, зокрема "Спільна заява про поглиблення відносин всеосяжного партнерства та стратегічної взаємодії, що вступають у нову епоху", та "Спільна заява про план розвитку ключових напрямів російсько-китайського економічного співробітництва до 2030 року".
У промові російського президента можна виділити кілька моментів щодо ключових напрямів економічного співробітництва двох країн.
По-перше, Москва має намір нарощувати постачання енергоносіїв до Китаю з упором на збільшення обсягів природного газу, що поставляється. За словами Путіна, загалом до 2030 року постачання газу становитиме не менше 98 млрд кубометрів плюс 100 мільйонів тонн зрідженого природного газу. Готовий проект нового газопроводу «Сила Сибіру-2» через Монголію із пропускною спроможністю 50 млрд кубометрів газу. Очевидно, що Росія претендує на те, щоб стати головним постачальником енергоресурсів до Китаю, компенсуючи таким чином втрату європейського ринку збуту. При цьому енергоносії – не єдине, що Росія готова постачати до Китаю. Декілька разів згадувалися можливості розширення постачання продовольства.
По-друге, Путін заявив про готовність використовувати китайські юані у розрахунках між Російською Федерацією та країнами Азії, Африки, Латинської Америки. Очевидно, це ще один наслідок санкцій, через які російські підприємства не можуть розраховуватися в доларах та євро.
По-третє, щодо збільшення кількості та навантаження транспортних коридорів через російську територію згадано створення спільного робочого органу з розвитку Північного морського шляху. За цим пунктом поки що мало конкретики, але, можливо, китайці продавили розширення їхньої участі в освоєнні північних маршрутів, що давно цікавило.
У порівнянні з такими великими економічними планами лише мимохіть було сказано про військове співробітництво двох країн. Помічник Путіна Юрій Ушаков сказав, що ця тема піднімалася на переговорах.
"Мабуть, виходячи з бажання китайської сторони, в офіційних заявах було наголошено на одній економіці. Така позиція делегації Китаю зрозуміла. Згадка будь-якого військового і військово-технічного співробітництва стала б зараз приводом для нової ескалації між Китаєм і Заходом і навіть запровадження санкцій", – коментує політолог Руслан Бортник "Страні".
Водночас він звертає увагу на присутність серед російських офіційних осіб міністра оборони Сергія Шойгу та голови федеральної служби з військово-технічного співробітництва Олександра Фоміна.
"Завжди делегації на подібні переговори формуються симетрично, і, швидше за все, у росіян були в китайській делегації контрпартнери", - вважає Бортник.
Тобто можливість поставок озброєнь з Китаю Росії (або обладнання, необхідного для війни, начебто безпілотників), теоретично, все-таки виключати не можна. Хоча, напевно, про це ніхто публічно не говоритиме.
На думку Руслана Бортника візит став очевидним сигналом і політичної та економічної підтримки Китаєм Росії на тлі протистояння РФ, що посилюється, із Заходом.
"Приїзд китайської делегації був направлений на дипломатичну деблокаду Москви. Його важливість ще більше зросла після винесення рішення Міжнародного кримінального суду. Сі Цзіньпінь фактично показав країнам-партнерам Китаю в Азії, Африці та Латинській Америці, що, незважаючи на рішення МКС, Путін та його команда не є токсичними і з ними можна і необхідно продовжувати співпрацю.Ну і, звичайно, не тільки візит, але й звернення до Путіна «друг», слова, що вони разом змінюють історію, також були знаковими., що Путіна переоберуть на новий термін у наступному році.Це символічний знак підтримки, у тому числі для внутрішньоросійських політичних розкладів.Сі фактично сказав, що Путін для нього залишається партнером.І будь-які дії проти Путіна Китай підтримувати не буде. Україна, Пекін не вважає нашу на правильній стороні в цій війні, це ще одне підтвердження, що для китайського керівництва партнерство з Росією й важливіше, і воно поділяє геополітичні цілі Москви", - каже політолог Бортник.
"Сі підтримав переобрання Путіна президентом наступного року. Важливо розуміти, що Путін у разі переобрання прийде на 6-річний термін, який триватиме до 2030 року. І до цього року мають діяти договори, підписані із Сі. Тобто обидва мають намір правити мінімум до 2030-го", - каже політолог Вадим Карасьов.
У спільній заяві двох країн за підсумками переговорів пункти про війну в Україні загалом було виписано з погляду російського трактування подій.
- РФ і Китай вважають, що для вирішення української кризи треба запобігати блоковому протистоянню та розпалюванню конфлікту;
- РФ і Китай закликають уникати деградації кризи в Україні та її переходу "у неконтрольовану фазу".
Але головне - у цій заяві йдеться про те, що Росія підтримує мирний план Китаю щодо врегулювання в Україні.
Про це сказав і особисто Путін.
"Вважаємо, що багато положень висунутого Китаєм мирного плану співзвучні російським підходам і можуть бути взяті за основу для мирного врегулювання, коли до нього будуть готові на Заході та в Києві", - заявив президент РФ.
На думку політолога Вадима Карасьова, погодившись із китайським планом, Путін "виставив тлом позицію США, які виступають за продовження війни. Тобто Росія продовжує свій наратив: "Ми за мир, війни хоче Україна, США та весь Захід".
Як вважає Карасьов, китайський план вигідний Путіну у двох позиціях.
"По-перше, Китай виступає за припинення вогню та початок переговорів без попередніх умов — у тому числі виведення російських військ з України. Тобто війська залишаються на окупованих територіях. По-друге, Москва може заявити, що фраза про збереження територіальної цілісності та суверенітету має на увазі, що йдеться про збереження "територіальної цілісності" Росії, включаючи ті території України, про анексію яких минулого року оголосила РФ, можливо, не випадково Путін побував напередодні візиту Сі до Криму та Маріуполя, таким чином він пов'язав свою особисту та політичну долю. із збереженням контролю Росії над цими територіями", - каже Карасьов.
Реакція України: без різких рухів
Реакція Заходу на візит Сі Цзіньпіна до Москви була негативною.
Держсекретар США Ентоні Блінкен заявив, що приїзд лідера КНР до РФ після того, як Міжнародний кримінальний суд (МКС) видав ордер на арешт російського президента Володимира Путіна, показує, що "Китай не відчуває відповідальності за те, щоб притягти Кремль до відповідальності за звірства, скоєні в Україні".
"Замість того, щоб навіть засудити їх, він швидше надасть дипломатичне прикриття для Росії, щоб вона продовжувала вчиняти ті самі злочини", - сказав Блінкен.
"Напевно, США та взагалі Захід розраховували, що історія з ордером МКС та вбивством китайських громадян в Африці, до якого може бути причетна ПВК "Вагнер", призведе до відкладення візиту або деформації його порядку денного. Тому спочатку реакція на підтвердження поїздки була стримано- холодної. У міру того, як ситуація прояснювалася, заяви набували все більш категоричного характеру", - коментує Бортник "Страні".
Реакція України була куди стриманішою.
З перших днів широкомасштабного вторгнення Росії керівництво України закликає Китай, який відмовився стати на бік Києва у цій війні, утриматися від прямої військової допомоги Кремлю.
Однак економічне співробітництво Пекіна і Москви, що посилилося, за допомогою якого Росія згладжує ефект західних санкцій, завжди турбувало українську владу, як, втім, і коаліцію на чолі США. При цьому на відміну від Вашингтона, де жорстка критика позиції Китаю з українського питання - звичайна справа, президент Володимир Зеленський дипломатично обережний у формулюваннях щодо Піднебесної (хоча взагалі представники влади, буває, обрушуються з докорами на Китай за його лінію).
Китайська пропозиція плану мирного врегулювання українсько-російського конфлікту Зеленський не підтримав загалом, але привітав бажання "говорити про Україну", а в самому документі виділив окремі пункти, наприклад, про підтримку територіальної цілісності, за якими, мовляв, варто працювати з Пекіном.
"Наскільки мені відомо, Китай історично поважає територіальну цілісність, а отже, має зробити все, щоб Російська Федерація вийшла з нашої території. Тому що в цьому і повага до суверенітету та територіальної цілісності", – заявив лідер України на прес-конференції, присвяченій річниці вторгнення. Тоді ж він зазначив, що хотів би зустрітися із головою Сі.
Чим пояснюється стриманість Києва? За словами політолога Бортника, лінія українського керівництва має тактичні та стратегічні завдання.
"Перші - це передусім довести до кінця процес затвердження нового посла України в Китаї і все ж таки не зірвати дзвінок двох лідерів. Головна серед других - перетягнути на свій бік Китай або хоча б зупинити зближення його з Росією. Думаю, тут Київ хоче зіграти на проблемі Тайваню, провівши паралелі з ураїнськими реаліями.Можливо, Зеленський розраховує, що якщо вдасться домовитися про особисту зустріч з китайським лідером, він спробує "включити" свою харизму. країн Африки, Латинської Америки та Азії, де вплив Пекіна дуже високий. Все разом змушує Україну говорити акуратно, не даючи приводу Піднебесній посилити та урізноманітнити підтримку Росії", - коментує Бортник.
При цьому, очевидно, Київ не готовий заради цих цілей міняти щось у відносинах із Заходом. В останній день візиту до Москви Сі Цзіньпіна український лідер приймав у Києві японського прем'єра.
Це також певною мірою символічна зустріч: з керівників країн "великої сімки" (G7) тільки глава японського уряду не відвідав Україну після початку російського вторгнення. Кісіда заявляв, що має намір зробити українську тему головною на саміті G7, який відбудеться в травні в Хіросімі. Тягнути далі з візитом до Києва йому, мабуть, було вже нікуди. Хоча момент для нього було обрано показовий: коли голова основного конкурента Японії у Південно-Східній Азії перебував у Москві. З російської столиці звучали саркастичні оцінки, що приїзд Кісіди влаштований американцями. Хоча політолог Бортник вважає, що у переговорів японського та українського лідерів свої цілі та логіка, окрім як "врівноважувати візит голови Сі".
"Україна сподівається на посилення антиросійської політики з боку Японії, яка головує у "великій сімці" цього року", - вважає Бортник.
Від теми Китаю їм було не втекти. На спільній з японським прем'єром прес-конференції Зеленського знову запитали про мирні ініціативи Пекіна, на що він знову відповів ухильно: "Китаю ми і публічно, і дипломатичними каналами передали нашу "формулу миру" і запрошуємо взяти участь у цій формулі. Очікуємо на відповідь".
Також він сказав, що жодної конкретики щодо розмови з Сі Цзіньпіном, про ймовірність якого раніше заявлялося, немає.
Політолог Вадим Карасьов вважає, що Пекін, на його думку, готовий обговорювати лише свій план, зацікавлений, як вважає експерт, у його глобальному застосуванні.
"Завдання Китаю не тільки вирішити питання, як вони кажуть, української кризи, а взагалі вивести світ із конфронтації, повернувши в систему міжнародних відносин, заснованих на міжнародному праві та статуті ООН. Київ може висувати зустрічні пропозиції, але Пекін не розглядатиме їх. Він бачить війну в Україні не як агресію Росії або конфлікт між країнами, а кризу світової безпеки, але всі чудово розуміють, що час для переговорів про мир не настав і все вирішиться на полі бою в період весни - літа цього року. Китай і Росія ще намагаються звернути позицію Вашингтона, який наполягає на продовженні війни, проти нього, використовуючи її як аргумент переконання країн, скажімо так, незахідного світу", - каже Карасьов.
У свою чергу, "Страна" припускала, що керівництво України справді може спробувати розіграти "китайську карту" з прицілом на післявоєнне життя. Це ще одна причина такої витримки Києва в оцінках курсу Пекіна, про яку ми неодноразово говорили. Після закінчення війни підтримка Китаю у разі досягнення певних домовленостей може стати противагою безмежному впливу Заходу на українські справи. Через Пекін можна спробувати і на Москву.
Проте цього потрібно, щоб, як мінімум, закінчилася війна. І у Китаю є свій план її закінчення, який вже підтримала Москва - заморозка по нинішній лінії фронту, тобто - той самий "корейський сценарій" із фіксацією захоплення РФ українських територій. І цей план підтримала вже Москва. А в перспективі, можливо, підтримають і багато незахідних країн.
На даний момент цей план є неприйнятним для України та Заходу. Тому Київ, за підтримки західних союзників, швидше за все, спробує зламати ситуацію на полі бою, прорвавши фронт росіян, перерізавши сухопутний коридор до Криму і почавши наступ на півострів. І вже після цього про щось почати домовлятися. Росія, природно, зі свого боку докладе всіх зусиль, щоб цей план не реалізувався і настання ЗСУ не призвело до успіху. І фронт був, як мінімум, стабілізований або були захоплені нові території. Після чого знову запропонувати Україні та Заходу "корейський сценарій" за китайським планом.
