"Навіщо ми тримали околиці, відповіді немає". Українські військові розповідають про бої за Бахмут
Битва за Бахмут, яка стала найкривавішою у нинішній війні, тривали понад дев'ять місяців. І, за офіційною версією України, не закінчилися досі: Міноборони України заявляє, що підрозділи української армії продовжують утримувати південно-західну частину міста, при цьомуросіяни про "взяття" Бахмута оголосили ще 20 травня. Це підтверджують і кілька українських військових.
"Страна" поговорила з українськими військовими, які воювали на цьому напрямі. Усі відзначають як крайню жорстокість боїв, і дуже великі втрати. З цієї причини багато військових негативно оцінюють рішення утримувати Бахмут за будь-яку ціну.
Юрій, сержант: "Просидів у Бахмуті більше місяця. Бойове завдання – контр-штурмові рейди. Ми готувалися до міських боїв заздалегідь, але зіткнулися з зовсім іншою війною. Воювати довелося у міських багатоповерхівках. Там морок, у квартирах усе спалено, розбито, загажено"., продувало взимку наскрізь - вікон ніде не було.Іноді там траплявся "бутерброд": на верхньому поверсі "вагнерівці", нижче - наші.Гіршим за все: залишалися в ізоляції, тому билися до останнього патрона і ковтка води. Бій у таких умовах схожий на сутичку в клітці, іноді до рукопашної доходило, ножами-зубами рвали один одного.Дуже багато втрат через розтяжки та саморобні міни на поверхах і в квартирах.Трупи часто мінують, навіть якщо це свої були можливості забрати своїх "двохсотих" найчастіше не було. Ні у нас, ні у росіян. При цьому зовсім незрозуміло, хто і коли їх ставив - могли і свої встановити. Зрозуміло, що жодних журналів обліку встановлення мінних загороджень у таких умовах не ведеться. Бувало навіть так що перемовлялися з росіянами в перервах між рубіловом. Кричали один одному: мовляв, здавайтесь, тут нагодують і напоять, гарантуємо життя. Але стрільця в будинках була не найстрашнішою. Гірше стало, коли росіяни почали кидати авіабомби, причому навіть у ті будинки, де були й наші та їх. Після влучень ФАБів від будинків не залишалося взагалі нічого, багатоповерхівки складалися як карткові пірамідки. Там, у Бахмуті, половина трупів залишилася під завалами. Точної цифри втрат ніхто підрахувати зараз не зможе, багато хто зник безвісти. З моєї групи о восьмій чоловік вижила половина".
Сергій, старший лейтенант, ТРо ЗСУ: "Бахмут для мого підрозділу став фінальною точкою, за пару тижнів боїв від роти залишилося менше взводу. Це було пекло. Відрядження туди формально обставлялося як справа добровільна: у січні наш батальйон ТРо побудували і сказали, що потрібно сформувати зведену роту з добровольців, але охочих їхати туди було мало, вийшли всього близько десятка людей, тому начальство просто склало списки і на побудові оголосили, підготовки ніякої не було, видали б/к, зброю, сухпай, занурилися в транспорт, у тому числі і в особисті машини.І на зразок циганського табору вирушили до Бахмута.Нас відрядили до бригади ЗСУ, яка там тримала позиції, розділили роту на чотири частини.Потом розкидали на різні напрямки, наказали діставатися позицій у місті самостійно.Коли під'їжджали, бачили, як відходять звідти наші Дороги вже повністю прострілювалися, тому ще в дорозі, навіть не заїхавши на позиції, у нас уже почалися втрати: один двохсотий, чотири трьохсотих, поранених. Моя частина роти тримала оборону у напівзатоплених підвалах у приватному секторі, цілодобово прилітало. Постійно доводилося змінювати позиції. Пробули там тиждень, за цей час вдалося поспати лише кілька годин. Тільки за три перші доби в моєму взводі половину було поранено, п'ятьох хлопців завалило у підвалі, лише один вижив. Коли від моїх хлопців залишилася лише одна третина особового складу, нам дали команду на відхід. Коли вибралися, підбили підсумки: із 70 осіб залишилися цілими всього 23".
Станіслав, старший солдат, мобілізований у ЗСУ: "У лютому наш батальйон перекинули до Бахмута. Воював там два тижні, був поранений у ногу осколком. До цього воював у польових умовах, там простіше: чим глибше викопав окоп, тим більше шансів залишитися живим". У Бахмуті вже на другу добу зрозуміли, що залишилися без їжі та води – доводилося збирати воду в каструлі з розірваних труб у заброшках.Більшість офіцерів залишилися в тилу, командували по рації, безпосередньо на місці керували сержанти. вороги, було нуль, ніхто нічого не знав... Підходиш до дому, ніхто знає, хто там зараз, росіяни чи наші. Добу моєму корешу відірвало вибухом ноги по коліно, руку - кисть руки, теж майже відірвало - на сухожиллі висіла.Евакуювати не встигли, помер через півгодини, хоча джгути наклали. коли сидиш по пояс у воді в якійсь ямі, а поруч кричить від болю твій друг. Багато наших пацанів морально ламалися вже в перші дні в Бахмуті. Тому багато "п'ятисот" було - пацани під будь-якими приводами починали косити. Типу захворів, зламав, підвернув, розтяг ногу, отримав контузію - намагалися звалити з цього страшного місця. Але майже всіх повертали назад”.
Костянтин, старший лейтенант, ЗСУ: "Просидів у Бахмуті майже місяць із перервою на тиждень на ротацію, командував підрозділом вогневої підтримки. Сенсу оборони Бахмута для нас, які там тримали позиції, не було вже після лютого-березня, коли противник із різних напрямків зайшов У Бахмуті воювали зведені підрозділи, надергані з різних підрозділів і пологів військ, ні про яке бойове злагодження не йшлося, не було чіткої інформації про поточну ситуацію. три години доповіть обстановку. У результаті ми мали величезні втрати".
Сергій, парамедик ЗСУ: "У Бахмуті пропрацював майже два місяці. За цей час наша група втратила дві машини, а також трьох хлопців пораненими. Ми вивезли звідти близько трьохсот поранених бійців, працювали цілодобово, іноді підлоги в намистах не встигали відмивати від крові. Вивозили "Трисотих" з Бахмута в дуже складних умовах, під наскрізним обстрілом, з Бахмута вела справжня дорога смерті. Машини ми втратили якраз під час евакуації поранених. У логістиці військової медицини в Україні є великі проблеми. Не вистачає професійних парамедиків, які могли б грамотно надавати першу допомогу на нулі, солдати погано навчені азам першої допомоги, не вистачає знеболювальних та основних, базових медикаментів в аптечках солдатів.
Богдан, підполковник, ЗСУ: "Оборона Бахмута мала велике значення з кількох причин. Перше: оборона міста почалася ще восени минулого року, на той момент лінія фронту на донецькому напрямку була розтягнута і на удар росіян ми чекали відразу в декількох напрямках. Вони стягнули тоді величезні сили.ЗСУ були у невигідному становищі, також на той момент у нас фактично ще не було зброї.Коли росіяни зациклилися на штурмі Бахмута, ми отримали час для перегрупування, створення нових військових з'єднань, переозброєння та навчання.Бахмут став своєрідною пасткою для ЗС РФ. Штурмуючи цей напрямок, росіяни по суті послабили інші ділянки фронту і дали можливість нам закріпитися на цих дільницях, втім, на мою думку, оборону Бахмута перетримали, затягли за часом, це коштувало нам великої крові. ще кілька місяців тому – все було вже готове для відходу. Навіщо ми тримали околиці Бахмута до останнього часу, відповіді не маю”.
За даними американської сторони, у Бахмуті великі втрати та росіян: вони становлять близько ста тисяч людей.
