Остання гастроль Байдену. Чи можливий мир в Україні до кінця року?
В останні пару тижнів Україна наповнилася чутками про те, що найближчими місяцями війну буде закінчено.
Про це говорять починаючи від політичних та бізнес-кіл і закінчуючи звичайними громадянами. Ріелтори вже повідомляють "за секретом" клієнтам, що настав час купувати нерухомість на низькому рівні цін у Харкові, Запоріжжі та Херсоні "бо скоро кінець війні і ціни злетять у кілька разів".
Інтенсивність обговорення цієї теми, мабуть, найбільша за всю війну з часів переговорів у Стамбулі.
Чи реально це, чи йдеться лише про мрії стомленого від війни суспільства?
З урахуванням того, що на полі бою обидві сторони далекі від рішучої перемоги, світ може бути встановлений лише у випадку, якщо Україна та Росія прийдуть до компромісу. Найбільш очевидна з яких - зупинка війни по лінії фронту.
З одного боку, поки що жодних чітких сигналів про готовність до цього ні з Києва, ні з Москви не надходило. Обидві країни, що воюють, офіційно залишаються на своїх, несумісних одна з одною, умовах закінчення війни (Україна - вихід на кордони 1991 року, Росія - передачу їй всієї території чотирьох областей і скасування санкцій).
З іншого боку, деякі натяки (переважно з боку України та Заходу) йдуть. Зеленський неодноразово говорив останнім часом про наміри закінчити війну до кінця року, а також про те, що не всі території буде звільнено військовим шляхом.
А вчора резонанс викликала заява президента Фінляндії Олександр Стубб, який сказав, що ми наближаємося до того моменту, коли маємо розпочатись переговори".
При цьому головна вимога України - виведення російських військ із захоплених територій, на думку Стубба, "не може бути висунуто як попередню умову для можливих переговорів".
Зазначимо, що саме собою початок переговорів ще означає кінця війни. Тому що переговори можуть нічим не закінчитися (а бойові дії тим часом продовжуватимуться).
Проте слова Стубба дуже примітні відразу з кількох причин.
Насамперед, це чи не перша заява від країни, яка підтримує Київ, із пропозицією розпочати переговори, не чекаючи повернення територій. Це говорить про те, що тема необхідності припинення війни стає все більш популярною навіть серед активних прихильників України на Заході, не кажучи вже про таких політиків, як Орбан та Фіцо.
По-друге, примітно, що Стубб наголосив на тому, що Україна зараз перебуває "в кращому становищі для переговорів" завдяки розблокуванню допомоги США.
"Україна та Зеленський перебувають у значно сильнішому становищі, ніж два місяці тому. Вони забезпечені необхідним обладнанням та бюджетами для підтримки своїх позицій. Ми вже не знаходимося в тій ситуації, в якій ми були навесні, коли блокували американську допомогу, і в Європи були Проблеми з доставкою обладнання до Києва також немає", - сказав президент Фінляндії.
Тобто він представляє перехід до переговорів не як вимушений крок (ураження) України, а як перемогу, розмову із "сильною позицією". Причому з упором на те, що досягнуто було цієї "сильної позиції" за допомогою американської адміністрації.
Чинник наближення виборів у США може мати одне з вирішальних значень.
Трамп уже оголосив, що у разі обрання Харріс може розпочатися третя світова війна. І це, ймовірно, стане однією з основних тез його передвиборчої кампанії поряд із обіцянкою "зупинити війну в Україні за 24 години". Припинення війни в Україні ще до виборів могло б тези Трампа майже повністю обнулити. І принести серйозні очки демократам. По суті, Байден може виконати свою "останню гастроль" на посаді президента, доклавши зусиль до припинення війни в Україні.
Однак тут головне питання - чи готові на це, власне, дві країни, що воюють? Чи, якщо конкретніше - чи готові вони до припинення війни по лінії фронту, відмовившись від офіційно заявлених своїх умов?
Публічно, повторимося, ні в Києві, ні в Москві про це не говорять, наголошуючи на незмінності своїх вимог.
Проте теоретично компроміс повністю виключати не можна.
В його основі лежить неможливість жодної зі сторін здобути стратегічну перемогу на полі бою.
Звичайно, і українська, і російська влада можуть сподіватися на те, що до противника прилетить "чорний лебідь" (у вигляді початку, наприклад, внутрішніх потрясінь в одній із країн або втрати їхньою владою контролю над армією). І цей приліт на 100% виключати не можна. Але й будувати, виходячи з такої ймовірності, свою стратегію - метод дуже сумнівний.
Учора в ЗМІ промайнула цифра у 30 тисяч новобранців, які надходять до української армії на місяць після ухвалення закону про посилення мобілізації. Приблизно стільки ж, без мобілізації, відправляють до діючої армії росіяни.
Це дозволяє кожній із сторін не допустити розвалу фронту (а росіянам, за рахунок переваги в озброєннях, дозволяє утримувати ініціативу та повільно просуватися від села до села). Але не дозволяє здійснити стратегічний перелом. Росія може спробувати різко змінити баланс сил на свою користь, оголосивши нову хвилю мобілізації. Але, по-перше, це ще не гарантує успіху. А по-друге пов'язане з величезними соціально-економічними та політичними витратами. У тому числі, наприклад, з різкою активізацією трудової міграції, у тому, щоб заповнити дефіцит робочої сили в. Надії на те, що до влади в США прийде Трамп і змінить ситуацію на користь РФ досить туманні. Не факт, що він переможе. І якщо навіть переможе, то не факт, що піде на якісь серйозні поступки Росії.
Для України ризики затяжної війни також дуже великі. Включно з, наприклад, загрозою повного блекауту взимку, якщо РФ відновить удари по енергетиці. А теми постачання західної зброї, як і раніше, відстають від потреб ЗСУ (особливо за літаками F-16, яких до кінця року буде поставлено максимум пару десятків).
Тому певні передумови для компромісу як зупинки війни лінією фронту є.
Однак, важливо ще, що кожна зі сторін у такому разі вимагатиме натомість, як "компенсацію" за відмову від колишніх своїх умов.
Україна, можливо, захоче отримати гарантії членства в ЄС та НАТО, повернути контроль над Запорізькою АЕС, отримати заморожені на Заході російські активи (або хоча б відсотки за ними).
Путін, швидше за все, наполягатиме на нейтральному статусі України, знятті санкцій, включаючи повернення заморожених активів.
Втім, підвести обидві сторони до домовленостей і за цими позиціями можуть бути зовнішні сили. Україну – Захід, напередодні виборів у США. Росію – Китай, якому, як ми вже писали, затяжна війна в Україні не потрібна.
Однак пошук компромісів буде вкрай важким.
Тим більше, що і в Україні, і на Заході, і в Росії є свої сильні "партії війни", які виступають проти будь-яких компромісів і за "війну до переможного кінця". Зокрема, саме їхній порядок денний поки що домінує в українському, західному та російському інформпросторі. У минулому ця "глобальна партія війни" вже неодноразово зривала будь-які навіть натяки на домовленості. Постарається це і зараз. Можливостей у неї багато. У тому числі, і через спроби втягнути Росію та НАТО у прямий конфлікт.
Але, у будь-якому разі, найближчими кількома місяцями до виборів у США, ймовірно, вікно для переговорів про мир в Україні відчиниться. Питання, чи зможуть їм скористатися для завершення війни.
