"Потрібно дзвонити татку". Глава податкової Києва Оксана Датій зі "списком бажань" випустила книгу про етикет
"Країна" прочитала книгу скандально відомою завдяки "списку бажань" Оксани Датій, в.о. голови податкової у Києві, у якої у лютому цього року проводили обшуки. Як повідомляла "Країна", тепер вона стала письменницею.
"Шпаргалки з етикету", написані Оксаною Датій, продаються комплектом із двох екземплярів книги - великого та маленького формату (дорожній варіант, який, за задумом автора, зручно брати із собою).
Книгу Датій присвятила батькам, які, за її словами, прищепили їй любов до етикету (особливо батько).
Книга складається з 15 розділів, кожен із яких присвячений одному з аспектів етикету. Оксана Датій розповідає про основи дрес-коду, дипломатичний протокол, сервірування столу, правила ділового листування, поведінку в театрі, "мову столових приладів" та мову жестів. А ще в книзі є рецепти від відомих кухарів, самої Оксани Датій та "жінок з її оточення" - наприклад, "Наполеон" "за матусиним рецептом".
Книга починається з розділу про дипломатичний етикет. І з перших рядків просякнута захопленням Оксани Датій своїм батьком.
"Голова навколо: як поводитися, що говорити, якого дрес-коду дотримуватися?.. Без допомоги фахівця не обійтися. Треба дзвонити татку, він точно допоможе розібратися", - пише Датій.
І продовжує: "Мій тато - адепт, послідовник правил і норм Його Величності Етикету. Мене він ласкаво називає Ласункою. І не дарма: цього разу, перш ніж приїхати до батьків на Лісовий масив, я купую більше цукерок, коханих з дитинства".
По суті, книга — розшифровка розмов Оксани Датій з батьком, під час яких він пояснює дочці (а вона — читачам), як правильно поводитися.
Але з тексту незрозуміло, яке взагалі стосується батька Оксани Датій до етикету — автор ніде не вказує рід його діяльності, не пояснює, чому читач має вважати його експертом з етикету. За контекстом доводиться здогадуватися, що він, певне, працював дипломатом.
Відразу впадає у вічі безліч зменшувально-пестливих звернень у книзі Оксани Датій (Ласунка, сонечко, мамусик, татусь і т.д.). Що за стилем, скоріше підходить для щоденника дівчинки-підлітка, ніж для книги в.о. голови податкової служби.
Іноді Датій наводить досить особисті і не завжди доречні подробиці життя її батька. Як ремарка про те, що на одному з офіційних прийомів його приревнувала дружина "до брюнетки у сукні фіолетового кольору із ФРН", з якою він танцював.
— Сонечко, тепер настав час підготувати шпаргалку. І для тебе, і для молодої людини, яку ти від нас приховуєш. Нічого не кажи, розумію: щастя любить тишу, — ця репліка отця Оксани Датій ні з того, ні з чого з'являється серед переліку правил ділового етикету.
Такі дивні, не пов'язані з темою розділу, ліричні відступи трапляються в тексті постійно. Наприклад: щойно автор описувала дрес-код White Tie, і тут раптово:
— Грійте чайник, настав час пити чай з медовиком.
До чого? Навіщо? Не зрозуміло.
Якщо прибрати з книги ліричні відступи на тему ревнощів, солодощів та танців (і дифірамби батькові), залишиться лише сухе перерахування загальновідомих фактів про етикет, що нагадує витяги з "Вікіпедії": "Дипломатичний протокол — це…". Найсмішніше, що у деяких місцях автор прямо посилається на "Вікіпедію": "Визначення дрес-коду у Вікіпедії звучить так:…".
Але часом Оксана Датій намагається давати термінам та власне творче визначення.
"Дрес-код — це як світлофор. Ніхто не переходить дорогу на червоний, чи не так? Так само ніхто не ходить на похорон у білому вбранні, у джинсах — до театру, а в піжамі — до ресторану", — пише Датій.
Книжка залишає відчуття недоробленості. Це радше конспект, ніж літературний твір. Розділи обриваються різко, майже на півслові. А іноді закінчуються "висять" репліками, які незрозуміло кому належать.
Зважаючи на все, вираз "стислість — сестра таланту" Оксана Датій сприйняла надто буквально. Деякі правила етикету вона пояснює однією фразою. Так, у міні-розділі "Дотримання комерційної таємниці" лише одна репліка: "Таємниця є таємниця, тут і нема чого додати". Ось і весь розділ про комерційну таємницю.
Ліричні відступи — це те, заради чого варто читати цю книгу (в іншому це просто набір очевидних загальновідомих фактів). Дуже показовий епізод, наприклад, коли батько в рамках навчання етикету дає Оксані "екзаменаційне завдання": скласти собі вбрання по найсуворішому дрес-коду White Tie. І раптом виявляється, що Оксана не має прикрас. І тут відбувається Чудо.
"Але, як ви знаєте, у житті завжди є місце для Чуда. Ось воно і сталося. Помітивши мою розгубленість, татко посміхнувся і відкрив коробочку. Моя дитяча радість не знала меж: усередині я знайшла білі рукавички і невеликий мішечок з м'якої лайкової шкіри. Зазирнувши до неї, я обімліла — там був просто неймовірною красою перстень. Образ мій був завершений", — пише Оксана Датій.
До речі, непоганий лайфхак від аматорки списків бажань для легалізації дорогоцінних (і, можливо, корупційних) подарунків – татко подарував.
Примітно, що у горезвісному "списку бажань" Оксани Датій було багато дорогих речей. Наприклад, поїздка на Мальдіви, соболина шуба, годинник Breguet та мільйон доларів. При цьому Датій, згідно з декларацією, має 3 квартири у Києві, будинок поблизу столиці, два автомобілі вартістю приблизно 150 тисяч доларів. А під час обшуків у лютому цього року у Датій знайшли мільйон доларів готівкою.
Вже наприкінці книги (після збірки рецептів — до речі, навіщо взагалі рецепти печива в книзі про етикет?) Оксана Датій сама ставить головне питання, яке закономірно виникає в голові у читача: з чого раптом вона взагалі вирішила написати книгу? І чому про етикет?
"Раніше я часто замислювалася: чому мені раптом заманулося написати книгу? І чому я обрала таку назву - "Шпаргалки з етикету"? Чи цікава вона? Чи вдалося мені розкрити тему? І зрозуміла: не варто ставити так багато запитань, шукати на них відповіді Думаю, наша спільна подорож у захоплюючий світ Етикету виявилася цікавою і пізнавальною", - пише Оксана Датій.
Справді, навіщо ставити так багато запитань, якщо можна їх просто не ставити?
Датій пише, що вона "вірить у чудеса і добро" і планує випускати ще одну книгу - іронічні історії під назвою "Пригоди Фунтика".
То чому ж Оксана Датій випустила книгу про етикет?
"Все просто. Ця книга - прояв подяки батькам, які все своє життя присвятили етикету. Тато і мама - це ті люди, які завжди були моїм оточенням, моїм захистом і найбільшим коханням. Саме вони створили мене, саме вони зробили з мене особистість... Ця книга — їхній шлях, їхнє життя, їхні правила», — пояснює Датій.
Її книга може бути корисною людям, зовсім не знайомим з правилами етикету. Але ті, хто має про нього хоч якесь уявлення, нічого нового з книги Датій не почерпнуть (хіба що рецепт "матусиного Наполеона"). У книзі Датій надто багато "дитинства", зайвих подробиць із сімейного життя та сліпого обожнювання батьків. Ця книга є своєрідною шаною їм, реверансом на адресу батька, але навряд чи цю книгу можна назвати літературою.
